Перейти до контенту

- Ходімо, куме, та й вип'ємо по чарці!
- Не можу, куме.
- Овва! А то чому?
- Ну є три причини: по-перше, горілка шкідлива для здоровя, по-друге, мені лікар суворо заборонив пити...
- А по-третє?
- А по-третє, я вже і так п'яний!

Розказує вчитель учням
Про мудрість природи,
Яка людям компенсує
Недоліки й шкоди.
— Як хтось має слух поганий,
То він не нещасний,
Бо у нього здебільшого
Буде зір прекрасний.
І, навпаки, як хто-небудь
На зір нездоровий,
То в такого, як правило,
Буде слух чудовий.
Хто підтвердити це може,
Хай попросить слова...
І тут з місця підхопився
Розумничок Льова:
— Це підтвердити вам може
Мій дядечко Сава.
В нього ліва нога куца,
Зате довша права.

Павло Глазовий

Серед ночі в заметіль
Стука хтось до хати:
— Гей, хазяєчко, чи пустиш
Переночувати?
Документи покажу вам,
Я боєць піхоти.
Позавчора йшли ми кросом,
Я відстав від роти.
Дві доби не їв ні крихти,
Приморозив ноги.
До своїх дійти не можу,
Замело дороги...

За дверима чути голос:
— Вірю вам прекрасно.
Я сама, а ви — мужчина...
Це мені опасно.
А солдат зубами дзвонить:
— Що тут опасатись?
Я ж два дні не їв нічого,
Не почну ж кусатись.

За дверима той же голос:
— Та воно то ясно...
Темна ніч, а ви — мужчина.
Це мені опасно.
А солдат уже аж плаче:
— Я ж не їв нічого.
Я ж голодний і холодний.
Чи ж мені до того?

Відчинила жінка двері,
Просить гостя в хату.
Насипає борщ гарячий,
Подає солдату.
З’їв солдат борщу тарілку,
Ще й добавки просить.
Як наївся, розігрівся,
— Мабуть, — каже, — досить.
Ти чудесна господиня,
Борщ у тебе класний,
І тепер я відчуваю,
Що стаю опасний.

Павло Глазовий

Двох онуків дід старий
Посадив на руки,
Та й розказує казки...
Слухають онуки.
Раптом меншенький спитав:
— А скажіть, дідусю,
Ви ходили в перший клас?
— Та ходив, Павлусю.
— От був номер! — малюки
Сміхом залилися, —
Як до школи ви прийшли
З бородою й лисі!

Павло Глазовий

Ходить прапорщик Задранцев
По казармі вранці.
Пильним оком оглядає
Хлопців-новобранців.
— Фамілія?
— Давимуха.
— А твоя?
— Петренко.
— А как твоя фамілія?
— Передерієнко.
— Ні хрєна себе фамілька...
А ти?
— Дерев’янко.
— Ну, а што ти, Дерев’янка,
Дєлал на ґражданкє?
— Орав, сіяв...
— Зачем орал?
— Така була праця...
— Теперь орать здєсь я буду,
А ти — подчіняться.

Так у війську українськім
Прапорщик Задранцев
На свойом общепонятном
Учить новобранців.

Павло Глазовий

Сидить п’яний в ресторані,
Злющий, як барбос.
Виделкою барабанить,
Кличе: — Сос! Сос! Сос!
Позбігалися до нього
Літні й молоді.
Бо ж мужчина шле сигнали,
Що він у біді.
— Ви недужі?
— Вам погано?
— Принести води?
— Може, викликати треба
Лікаря сюди?
П’яний встав та як торохне
Кулаком об миску:
— Що за глупі розговори?!
Я прошу сосиску...

Павло Глазовий

— Ти чого це, — каже Клим
Вусаню Єгору, —
То опустиш вуса вниз,
То закрутиш вгору?
— Вуса в мене, друже мій,
Це такі сигнали:
Хочу випить — вуса вниз.
Випив — дибом стали.
— Та сьогодні ти, браток,
Щось недодивився:
Лівий в тебе догори,
Правий опустився.
— Це у мене теж сигнал,
Тільки нехороший.
Означа він: пив би ще,
Та немає грошей.

Павло Глазовий

Обікрали стару бабу,
Сидить майже гола.
Прийшов сержант міліції
Складать протокола.
Розпитує про злодюгу,
Який він із себе.
— Здоровенний! — каже баба. —
Похожий на тебе.

Павло Глазовий

На підлеглого начальник
Витріщає очі.
— Чого то ви тинялися
Пізно, серед ночі?
Вас бачили позавчора
Біля ресторану.
Ви тягали по дорозі
Тачку дерев’яну.
А в тій тачці поганющій
Кудись чи від когось
Везли, кажуть, п’янющого
Ханигу якогось.
А підлеглий здивувався:
— Невже ви забули,
Як ми з вами позавчора
Добряче хильнули
Та й вилізли без копійки
З ресторану рачки?
Як же міг я вас додому
Дотягти без тачки?

Павло Глазовий