Які причини розбрату в Русі під час правління Ярославичів? Які заходи провів Володимир Мономах для зміцнення Київської держави?
1054–1113 рр. Співправління трьох братів Ярославичів – Ізяслава, Святослава та Всеволода
1068 р. Повстання в Києві проти Ярославичів
1097 р. Любецький з’їзд князів
1113 р. Народне повстання в Києві
1113 р. Прийняття “Уставу” Володимира Мономаха
1054–1113 рр. Співправління трьох братів Ярославичів – Ізяслава, Святослава та Всеволода
Під час правління Ярославичів почався поступовий занепад Русі та послаблення влади Великого князя. В цей час на Русі з’явилася нова загроза з боку кочівників зі степу. Постійні міжусобні чвари між князями та набігами степовиків значно гальмували розвитокі послаблювали Київську державу.
Руссю в ХІ-ХІІ ст. називалися землі тільки трьох князівств – Київського, Чернігівського і Переяславського, тобто колишні землі племен полян, сіверян і древлян.
Князі Русі, тобто київський, чернігівський, переяславський, сформували «тріумвірат Ярославичів» – співправління трьох синів Ярослава Мудрого, які одноосібно вирішували головні державні питання.
Решта князів, синів Ярослава, що князювали по інших князівствах, визнавали владу Києва над собою та займалися переважно внутрішніми справами підвладних їм земель.
1068 р. Повстання в Києві проти Ярославичів
У 1068 році в Києві вибухнуло повстання проти Ярославичів у відповідь на їхню нищівну поразку від половців у битві на річці Альта. Об’єднані сили тріумвірату (трьох братів — Ізяслава, Святослава та Всеволода) було розбите кочівниками. Кияни просили київського князя Ізяслава відкрити комори і видати їм зброю для захисту столиці, але він відмовився. Кияни видавалися князю, певно, небезпечнішими за кочівників. Відмова викликала обурення мешканців міста, то ж піднялося повстання проти князя.
Ізяслав врятувався втечею до Польщі (де правив його двоюрідний брат Болеслав II Сміливий), а кияни обрали на княжіння полоцького князя Всеслава Брячиславича (правнука Володимиа Великого), якого Ізяслав тримав у в’язниці. Проте втікач наступного року за підтримки польського війська повернувся до Києва і відновив свою владу.
Повстання в Києві 1068 року стало показником зростання невдоволення владою серед населення Русі та ознакою слабкості княжої влади в часи міжусобної боротьби і зовнішньої загрози.
1097 р. Любецький з’їзд князів
З’їзд князів Русі в місті Любечі мав на меті проведення спільних переговорів щодо припинення міжусобної боротьби між князями та об’єднання зусиль в боротьбі проти половців, які нищили руські землі. Учасниками з’їзду в Любечі були великий князь київський Святополк Ізяславич, переяславський Володимир Мономах, смоленський Давид Святославич, чернігівський Олег Святославич, володимиро – волинський Давид Ігоревич, теребовльський князь Василько Ростиславич.
Князям вдалося домовитися про припинення міжусобиць та проголосити умову про вотчинну (батьківську) землю. На підставі цієї умови всі князі отримували право на володіння тими землями, що перейшли в спадок від батька. Князі обіцяли не нападати один на одного та не прагнути заволодіти чужими землями, скріпивши дане слово присягою.
Проте обіцянки та присяги не привели до припинення міжусобної боротьби. Війни між князями почалися практично відразу після закінчення з’їзду. Так, осліплення володимирським князем Давидом Ігоровичем зі згоди Святополка теребовлянського князя Василька Ростиславича привело до нової хвилі робрату і війни. Для її припинення Володимир Мономах скликав 1100 року Витичівський з’їзд.
1113 р. Народне повстання в Києві
Київське повстання навесні 1113 року — це виступ жителів столиці Русі Києва. Рішення про його проведення кияни прийняли на віче. Виступ було направлено проти князівської адміністрації відразу після смерті великого князя Святополка Ізяславича, за час князювання якого зросли феодальні побори та набуло поширення лихварство. Коли помер великий князь, його дружина, за давньою традицією, влаштувала роздачу добра князя. Вони виявилися досить щедрими, адже вдова хотіла якось залагодити історію із сіллю, якою Святослав спекулював перебуваючи у змові з лихварями. Проте такі дії княгині мали абсолютно протилежний результат, бо кияни ті щедроти розцінили за слабкість влади та, зібравшись на віче, вирішили запросити на київський престол Володимира Мономаха.
1113 р. Прийняття “Уставу” Володимира Мономаха
Унаслідок повстання, на запрошення віча та бояр, князвський стіл посів Володимир Мономах. 1113 року він видав «Устав Володимира Всеволодовича», який доповинив “Руську правду” та “Правду Ярославичів”.
В «Уставі» було здійснено спробу вирішити найболючіші проблеми суспільного життя — обмеження лихварства, скасування перетворення вільних людей на холопів за борги. (Правовий документ мав всього 69 статей).
Уперше було визначено права та обов’язки селян, які потрапляли в залежність через невідпрацьований борг (закупи). Також було чітко визначено стан холопів. Згідно документу частково обмежувалася влада пана над закупом. -пан не мав права бити закупа без вини. Закуп не відповідав за пропажу не з його вини майна пана. Проте завжди провину закупа визначав сам пан.