Як змінилася Київська Русь за часів роздоробленості? Як відбувалося утворення Галицько-Волинської держави, наступниці Київської держави.
1152–1187 рр. Зміцнення Галицького князівства за правління Ярослава Осмомисла
1169 р. Захоплення й розорення Києва об’єднаним військом 12 руських князів, очолюваним Андрієм Боголюбським
1185 р. Невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича проти половців, що став підґрунтям для поеми “Слово о полку Ігоревім”
1187 р. Перша літописна згадка назви “Україна” стосовно земель Південної Київщини та Переяславщини
1199 р. Об’єднання волинським князем Романом Мстиславичем Галицької і Волинської земель
1206–1238 pp. Утворення Галицько-Волинського князівства Період міжусобиць, боярських змов та іноземного втручання в галицько-волинські справи
1152–1187 рр. Зміцнення Галицького князівства за правління Ярослава Осмомисла
За період його князювання Галицька держава стала наймогутнішою серед інших українських князівств. Про могутність князя Ярослава говорить, зокрема, і “Слово о полку Ігоревім”.
“Галицький Осмомисле Ярославе!
Високо сидиш ти
На своїм золотокованім престолі,
Підперши гори Угорські
Своїми залізними полками,
Заступивши королеві дорогу,
Зачинивши ворота на Дунаї…”
Князь Ярослав був знаним полководцем, котрий постійно виношував плани завоювання нових територій та про їхнього господарського освоєння. Він будував велику кількість храмів, фортифікаційних споруд. Про мудрість Ярослава говорить його прізвисько – Осмомисл, тобто “вісім думок має, за вісьмох мислить”. Князь мав добру освіту, знав вісім мов: українську, грецьку, латинську, польську, угорську, болгарську, німецьку, арабську. В Карпатських горах створив оборонні рубежі, чим надовго зупинив агресію угорців, не пускав поляків розоряти Галичину. При Осмосмислові Київ по суті був залежним від Галича.
Проте князь мирно жив зі своїми сусідами – Польщею, Угорщиною, Візантією, Священною Римською імперією.
Протягом усього 30-річного правління зміцнював державу – і розумом, і хитрістю, і підступом. Йому вдалося розширив свої землі аж до річки Дунай. Ярослав сприяв розвитку ремесел і торгівлі у князівстві.
Проте на цих землях здавна сформувалася боярська опозиція — крупні феодали-землевласники з власним військом і фортецями. Їх могутність дозволяла поводити себе досить незалежно від влади князя. Вони були великою загрозою єдності Галицького князівства.
1169 р. Захоплення й розорення Києва об’єднаним військом 12 руських князів, очолюваним Андрієм Боголюбським
Як пише літопис: «І грабували вони два дні весь город — Поділ, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування нікому і нізвідки: церкви горіли, християн вбивали, а інших в’язали, дружин вели в полон, силоміць розлучаючи з чоловіками їх, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І узяли вони майна множина, і церкви оголили від ікон, і книг, і риз, і дзвони з церков познімали … Запалений був навіть монастир Печерський святий Богородиці поганими, але Бог молитвами святої Богородиці оберіг його від такої біди. І був у Києві серед всіх людей стогін, і туга, і скорбота..»
Було розграбовано майно та спалено житлові квартали, значну кількість церков та монастирів. Вивезли з Києва не тільки приватну власність, а й ікони, ризи та дзвони. Була викрадена з Києва й Свята ікона Божої Матері, яка згодом буде названа «Володимирською іконою Пресвятої Богородиці» та стане найбільшою святинею Російської Імперії. Вперше за багатовікову історію так нещадно було розгромлено «матір міст Руси». Такого руйнування Київ ще не зазнавав навіть від половців.
Київською обороною командував київський та волинський князь Мстислав Ізяславович. Після тривалої облоги захисники міста склали зброю. Згідно з давніми традиціями Русі, кияни очікували, що новий князь прийде правити столицею, і вирішили покластися на його милість. Однак “милість” виявилася жорстокою: протягом двох днів Київ зазнав масового руйнування та грабежу, причому не було пощади ані жінкам, ані дітям. Андрій Боголюбський, не маючи наміру правити в Києві, залишив місто після завоювання, призначивши на престол свого молодшого брата — князя Гліба Юрійовича з Переяслава.
1185 р. Невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича проти половців, що став підґрунтям для поеми “Слово о полку Ігоревім”
“Слово о полку Ігоревім” було написане в непрості часи для Русі, яка потерпала від нападів кочівників-половців. У творі йде мова про невдалий військовий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців у 1185 році. Метою походу був розгром половців і відвоювання Тмутороканського князівства з виходом на берег Дону. Похід не міг бути успішним через нерівність військової сили і того, що про похід руської дружини було наперед відомо ворогу. Перший день битви приніс перемогу русичам, та вже наступного дня половці оточили руське військо. Три дні йшла кровопролитна битва, русичі були розбиті. Ігор з братом Всеволодом, сином Володимиром і небіжем Святославом Ольговичем потрапили у полон до половців. Поразка Ігоря зажурила всю Русь. Автор “Слова” пояснює тяжку поразку відсутністю єдності князів, усвідомлюючи, що їхні міжусобиці і чвари призводять до послаблення Русі.
1187 р. Перша літописна згадка назви “Україна” стосовно земель Південної Київщини та Переяславщини
Перша згадка в літописі назви «Україна» пов’язане зі смертю переяславського князя Володимира Глібовича, який був вагомим оборонцем Переяславського, Київського та Чернігівського князівства від нападів кочівників-половців. «За ним же Україна багато потужила» (“Літопис Руський. За Іпатіївським списком”). Отже, перша згадка назви «Україна» у Київському літописі відноситься до Південної Русі, а саме до Київщини, Переяславщини і Чернігівщини.
Науковці стверджують, що назва Україна означає країна, край, уділина (від краяти), тобто територія, яка відділяє народ від інших і є його батьківщиною.
1199 р. Об’єднання волинським князем Романом Мстиславичем Галицької і Волинської земель
Волинський князь Роман Мстиславович у 1199 р. об’єднав Галицьке та Волинське князівства в єдину державу. У 1202 р. влада Романа поширилася на Київ та інші південно-західні князівства Русі. Столицею Галицько-Волинського князівства був Галич. Князівство було політичним спадкоємцем Київської держави – Русі.
1206–1238 pp. Утворення Галицько-Волинського князівства Період міжусобиць, боярських змов та іноземного втручання в галицько-волинські справи
Після наглої смерті Романа Мстиславича Галицько-Волинське князівство переживало часи майже 40-річного роздроблення. В князівстві не вщухали міжусобні війни та іноземне втручання у справи галицьких і волинських земель. Верхівка галицького боярства, деякі удільні князі та влада Угорщини та Польщі прагнули не допустити відновлення єдності Галицько-Волинського князівства, бо це означало б його посилення.