Коли на землях сучасної України оселяються наші предки давні слов’яни? Який суспільний устрій, основні господарські заняття та культурні здобутки вони мали?
І-ІІ ст. Перші згадки про слов’ян-венедів у писемних джерелах
V-VII ст. Велике слов’янське розселення.
І-ІІ ст. Перші згадки про слов’ян-венедів у писемних джерелах
Перші згадки про слов’ян, відомих у той час під назвою венеди, з’являються в римських писемних джерелах І–ІІ століть н.е. Ці згадки містяться у творах античних авторів, які намагалися описати різні племена, що жили на північ і схід від римських кордонів.
Пліній Старший
Одним із перших, хто згадав венедів, був Пліній Старший. У своїй праці “Природнича історія” (близько 77 р. н.е.) він описував народи Європи та розміщував венедів на схід від германців. Він зазначав, що вони населяли великі території між Віслою і Дніпром.
Тацит
Інший відомий римський історик, Тацит, у своїй праці “Германія” (98 р. н.е.) також згадував венедів. Він писав, що вони живуть на кордоні з германськими племенами, але зазвичай відносив їх більше до східних племен, ніж до германців. Описуючи венедів, Таціт говорить, що вони характеризуються осілістю, оскільки споруджують собі будинки, хоча життя їх якесь не стабільне і характеризується частими міграціями
Птолемей
Грецький географ Клавдій Птолемей у своєму творі “Географія” (близько 150 р. н.е.) також згадує венедів і описує їх як плем’я, що мешкає на півночі Європи, поблизу Балтійського моря і на схід від річки Вісла.
Значення венедів
Згадки про венедів вказують на те, що вони були одним з перших слов’янських племен, відомих античному світу. Римські історики і географи описували їхні звичаї та місця проживання, але, через відсутність безпосереднього контакту, їхні знання про венедів часто були неточними або обмеженими. Однак ці записи дають змогу нам краще зрозуміти, де знаходилися слов’янські племена в період ранньої історії.
V-VII ст. Велике слов’янське розселення
Велике слов’янське розселення — це процес масової міграції та розширення територій проживання слов’янських племен, який відбувався у V–VII століттях. Цей період став вирішальним у формуванні етнічної карти Європи та закладенні основ для сучасних слов’янських народів.
Причини великого розселення
Основні причини Великого слов’янського розселення пов’язані з кількома факторами:
Збільшення кількоті населення: Слов’янські племена активно розвивали сільське господарство, що призвело до збільшення населення і потреби в нових землях.
Кліматичні зміни: Поступове потепління сприяло тому, що раніше непридатні для проживання території стали доступні для обробітку і заселення.
Політичні та військові події: Ослаблення Римської імперії і тиск зі сторони інших племен (готів, гунів) відкривали нові можливості для слов’ян мігрувати на південь і захід.
Напрямки розселення
Захід: Слов’янські племена рушили на захід, заселивши землі між річками Одра і Лаба (Ельба), де згодом виникли західні слов’яни — предки сучасних поляків, чехів і словаків. Вони також просунулися до територій сучасної Німеччини.
Південь: Частина слов’ян рушила на південь, на Балканський півострів, де вони стали предками південних слов’ян — сербів, хорватів, болгар. Ці міграції відбувалися на території, яка тоді належала Східній Римській імперії (Візантії). Слов’яни осідали на нових землях, створюючи племінні об’єднання та впливаючи на політичну карту регіону.
Схід: Слов’яни рухалися також на схід, оселяючись на величезних просторах Східної Європи, де згодом сформувалися східні слов’яни — предки сучасних українців, білорусів та росіян. Їхні поселення з’являлися вздовж Дніпра, Волги та інших великих річок.
Роль слов’ян у тогочасній Європі
У процесі розселення слов’яни заселяли землі, які раніше контролювали інші племена чи імперії. Вони поступово витісняли або змішувалися з іншими народами, такими як германці, фракійці, балти. Слов’янські племена були добре організовані, вели сільське господарство, володіли військовою силою та культурою, що дозволило їм успішно закріпитися на нових територіях.
Відносини з Візантією
На півдні слов’яни часто вступали у військові конфлікти з Візантією, яка намагалася захистити свої землі від їхніх набігів. Однак з часом слов’яни почали оселятися в межах імперії і ставати частиною її суспільного життя. Це сприяло поширенню християнства та інтеграції візантійської культури серед слов’ян.
Наслідки розселення
Велике слов’янське розселення призвело до формування трьох основних гілок слов’ян:
Західні слов’яни (поляки, чехи, словаки);
Південні слов’яни (серби, хорвати, болгари, македонці, словенці);
Східні слов’яни (українці, білоруси, росіяни).
Це розселення створило основу для формування майбутніх державних утворень і сприяло культурному, релігійному та мовному розвитку різних слов’янських народів.