Практичне заняття має на меті розкриття процесу утвердження принципів громадянського рівноправ’я
Запитання та завдання до документа
1. Які права Декларації належать до природних і невід’ємних прав людини?
Право на свободу, на власність, на безпеку й опір гнобленню.
2. Чим, за Декларацією, може бути обмежена свобода людини?
Закон може забороняти лише дії, що шкодять суспільству. Усе, що не заборонено законом, дозволено…
…кожен громадянин, викликаний або взятий в силу закону, повинен негайно коритись…
3. Назвіть статті Декларації, які визначають:
– порядок і норми кримінального провадження: 7, 8, 9;
– свободу слова й переконань: 10,11;
– мету, порядок стягнення та використання податків: 13, 14;
– недоторканність приватної власності: 17.
4. Які статті Декларації та її ідеї можуть бути використані, на вашу думку, для укладання Статуту вашої школи, вашого класу?
Зважаючи на цінності та ідеї, викладені в Декларації прав людини і громадянина 1789 року, наступні статті можуть бути використані для укладання Статуту школи або класу:
Стаття 1
“Людина народжується вільною і рівною в своїй гідності та правах”.
Ця стаття може бути використана для створення загальної мети для школи або класу – створення безпечного і рівного середовища для всіх учасників.
Стаття 2
“Метою будь-якої політичної спільноти є збереження природних і невідчужуваних прав людини”. Стаття може стати основою для розуміння мети та цілей школи чи класу – підтримка і захист прав учнів та вчителів.
Стаття 3
“Принцип всякої суспільної організації полягає в тому, щоб забезпечити реалізацію природних прав людини”. Стаття може бути спрямована на проведення політики реалізації природних прав учнів та вчителів.
Стаття 4
“Суть свободи полягає в тому, щоб діяти так, як не завдає шкоди іншим: тому вправо кожної людини на все обмежується лише тими обмеженнями, які забезпечують вправу прав інших людей та збереження громадського порядку”. Стаття може бути використана для формулювання правил поведінки в школі або класі, що забезпечують безпеку та збереження громадського порядку.
Стаття 10 про свободу вираження думок та їх поширення може бути використана для створення положення про свободу слова в шкільному середовищі та вільний обмін інформацією між учасниками освітнього процесу.
Статті 21 та 22 про свободу спілкування та право на участь у створенні законів можуть бути використані для розробки положення про право на участь учнів та вчителів у створенні правових норм шкільного життя для учнівського самоврядування.
Статті 26 та 27 про право на освіту можуть бути використані для створення положення про право на освіту та доступ до неї для всіх учнів, незалежно від їхньої національності, раси, релігійних переконань, соціального стану.
Зазначені ідеї Декларації можуть допомогти створити статут, який визначатиме основні права та свободи учнів і вчителів, забезпечить вільний обмін інформацією та думками, сприятиме розвитку особистості та забезпечить рівні можливості для всіх у середовищі шкільного соціуму.
5. Зіставте положення Декларації з положеннями розділу 2 Конституції України. Які ідеї документів співзвучні? Які статті Декларації, на ваш погляд, є найбільш актуальними для України сьогодні?
| Конституція України – Розділ II | Декларація прав людини і громадянина |
| Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. | 1. Люди народжуються і залишаються вільними та рівними у правах; суспільні відмінності можуть ґрунтуватися лише на основі загальної користі. |
| Стаття 23. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості. | 4. Свобода полягає у владі робити все, що не є шкідливим для інших; таким чином, здійснення природних прав кожної людини має лише такі межі, які забезпечують іншим членам суспільства користування такими самими правами; такі межі можуть бути визначені лише законом. |
| Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз’яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правничою допомогою захисника. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого. | 7. Жодна людина не може бути обвинувачена, заарештована або затримана, крім випадків, визначених законом, і відповідно до форм, передбачених ним. Той, хто домагається видання свавільних наказів, сприяє їх виданню, виконує їх, або той, на чию вимогу вони виконуються, повинен бути покараний; але кожний громадянин, викликаний чи затриманий на виконання закону, мусить негайно коритися; він є винним, якщо чинить опір. |
| Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. | 10. Ніхто не може зазнавати утисків через вираження своїх поглядів, навіть релігійних, якщо їх вираження не порушує громадського порядку, встановленого законом. 11. Вільне повідомлення ідей і поглядів є одним з найцінніших прав людини. Як наслідок, кожен громадянин може вільно висловлюватись, писати та друкувати, але підлягає відповідальності за зловживання цією свободою у випадках, передбачених законом. |
| Стаття 35. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов’язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою. | 10. Ніхто не може зазнавати утисків через вираження своїх поглядів, навіть релігійних, якщо їх вираження не порушує громадського порядку, встановленого законом. |
| Стаття 36. Громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей. Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно цією Конституцією і законами України. Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно цією Конституцією і законами України. Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій. Усі об’єднання громадян рівні перед законом. | 2. Метою кожного політичного об’єднання є збереження природних і невіддільних прав людини; цими правами є свобода, власність, безпека та опір гніту. |
| Стаття 38. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування. | 6. Закон є виразом загальної волі; всі громадяни мають право брати участь особисто або через своїх представників у його створенні; повинен бути рівним для всіх, захищає він чи карає. Усі громадяни, як рівні перед ним, однаковою мірою допускаються до всіх державних посад, місць і служб, відповідно до їх здібностей і без розрізнення іншого, ніж на основі чеснот і обдарованості. |
| Стаття 41. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. | 17. Оскільки власність є священним і непорушним правом, ніхто не може бути позбавлений її інакше, ніж у разі законно встановленої суспільної необхідності й за умови справедливого і попереднього відшкодування. |
| Стаття 54. Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом. Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв’язків України зі світовим співтовариством. Культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами. | 11. Вільне повідомлення ідей і поглядів є одним з найцінніших прав людини. Як наслідок, кожен громадянин може вільно висловлюватись, писати та друкувати, але підлягає відповідальності за зловживання цією свободою у випадках, передбачених законом. |
| Стаття 62. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням. | 7. Жодна людина не може бути обвинувачена, заарештована або затримана, крім випадків, визначених законом, і відповідно до форм, передбачених ним. Той, хто домагається видання свавільних наказів, сприяє їх виданню, виконує їх, або той, на чию вимогу вони виконуються, повинен бути покараний; але кожний громадянин, викликаний чи затриманий на виконання закону, мусить негайно коритися; він є винним, якщо чинить опір. |
| Стаття 67. Кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом. | 13. Для утримання публічної сили й витрат на управління обов’язковим є загальний податок; він повинен стягуватись однаковою мірою з усіх громадян відповідно до їх статків. 14. Громадяни мають право встановлювати самостійно або через своїх представників необхідність державного податку, вільно погоджуватись на його стягнення, наглядати за його використанням і визначати його частку, розмір, порядок сплати й тривалість. |
Найбільш актуальними для сучасної України є такі статті:
1. Люди народжуються і залишаються вільними та рівними у правах; суспільні відмінності можуть ґрунтуватися лише на основі загальної користі.
3. Джерело всього суверенітету бере свій початок в нації; жодна група, жодна особа не може здійснювати владу, яка прямо не витікає з нього.
7. Жодна людина не може бути обвинувачена, заарештована або затримана, крім випадків, визначених законом, і відповідно до форм, передбачених ним. Той, хто домагається видання свавільних наказів, сприяє їх виданню, виконує їх, або той, на чию вимогу вони виконуються, повинен бути покараний; але кожний громадянин, викликаний чи затриманий на виконання закону, мусить негайно коритися; він є винним, якщо чинить опір.
9. Оскільки кожна людина вважається невинуватою, доки її не визнано винною, то у разі необхідності застосування арешту, будь-яка надмірна суворість для забезпечення охорони особи обвинуваченого повинна суворо каратися законом.
15. Суспільство має право вимагати від кожного представника влади звітування про його управлінську діяльність.
6. Чому ідеї Декларації прав людини і громадянина стали основоположними не тільки для французького конституційного права, а й для конституцій багатьох країн світу?
Ідеї, викладені у Декларації прав людини і громадянина, стали основоположними для конституцій багатьох країн світу, оскільки вони відображають універсальні цінності та принципи, які вважаються важливими для гідного життя кожної людини.
Декларація містить ряд основних принципів, які стали визнаними як міжнародні стандарти прав людини. Це право на життя, свободу, рівність, безпеку та право на захист від насильства та дискримінації. Крім того, вона закріплює право на свободу думки, совісті та віросповідання, право на свободу слова, наукову, художню та літературну творчість.
Ці принципи стали основою для створення різноманітних документів, міжнародних угод та конституцій, що регулюють взаємовідносини між державою та людиною. Наприклад, Загальна декларація прав людини 1948 року, яка була прийнята Організацією Об’єднаних Націй, містить багато з тих самих принципів, які містилися в Декларації прав людини і громадянина.
Крім того, принципи Декларації стали важливими не тільки для створення конституцій та законів, але й для формування громадянського суспільства та культури поваги до прав людини. Ідеї Декларації стали важливою складовою у процесі формування світової цивілізації та розвитку людської культури.
7. Пригадайте з історії Французької революції, чи вдалося втілити в життя ідеї «Декларації прав людини і громадянина»? Чому?
Ідеї «Декларації прав людини і громадянина» виявилися складним завданням для революційних урядів, що прийшли до влади після повалення монархії. Незважаючи на наміри забезпечити рівність і свободу для всіх, дійсність виявилася складнішою.
Після приходу до влади якобінців, які обіцяли провести радикальні реформи, революційний уряд розпочав виконувати кроваву терористичну кампанію проти внутрішніх і зовнішніх ворогів революції. Відтак, ідеали «Декларації прав людини і громадянина» були суттєво порушені, у тому числі були відмінені свобода слова та преси, а також права на вірування та обґрунтоване звинувачення.
Крім того, під час революції виникли соціальні та економічні проблеми, які ускладнювали втілення ідеалів декларації в практику. Національний конвент намагався зробити кроки у напрямку соціальної рівності, але ці зусилля були незначними порівняно з масштабами проблем.
Таким чином, несумісність ідеалів декларації з дійсністю того часу і нездатність революційного уряду реалізувати їх повністю призвели до того, що наступні роки після прийняття декларації були періодом нестабільності, терору та розбрату. Однак, не зважаючи на це, ідеї «Декларації прав людини і громадянина» залишаються важливими для розвитку людського суспільства та є основою багатьох сучасних діючих конституцій.
Запитання та завдання до документа
1. Відповідно до Кодексу Наполеона, цивільна дієздатність громадянина наставала у 21 рік. Чи вважаєте Ви це демократичною нормою на той час? Чи можете Ви сказати, як це співвідноситься з віком цивільної дієздатності в сучасній Україні?
Так, це було демократично. В сучасній Україні цивільна дієздатність законодавчо наступає з 18-річного віку, проте це питання може бути дискусійним, адже факт набуття достатнього життєвого досвіду, важливого і необхідного при укладанні цивільно-правових договорів, при досягненні особою 18 років є досить сумнівним.
2. Яке значення для суспільства й держави мали статті про захист приватної власності?
Статті про захист приватної власності в Декларації прав людини і громадянина мали велике значення для суспільства та держави. Ці статті гарантували право на володіння майном, на його вільний обіг, на успадковування та розпорядження ним.
Введення таких правил сприяло створенню стабільної системи власності, яка була необхідною умовою для розвитку ринкової економіки, підтримки бізнесу та промисловості. Захист приватної власності забезпечив громадянам правову захист від незаконних дій держави, інших громадян, організацій та установ.
Це відображало суттєву зміну в поглядах на роль держави в економіці та громадянському житті, коли головним завданням держави став захист індивідуальних прав та свобод громадян. Ці ідеї не тільки привели до створення нової політичної системи, а й стали фундаментом для розвитку капіталістичної економіки та встановлення правової держави в багатьох країнах світу.
3. Як Ви думаєте, чи існує зв’язок між захистом приватної власності та наявністю демократії в державі?
Так, зв’язок існує. В умовах відсутності демократії і панування тоталітарного політичного режиму, який практично завжди базується на насиллі держави над її громадянами, їх приватна власність не може бути захищена від чиновницького свавілля.
У кодексі наголошено, що нікого не можна змушувати поступатися своєю власністю, якщо тільки це не робиться з причин суспільної користі та за справедливого попереднього відшкодування.
4. Яке значення для французького суспільства мали положення кодекса про шлюб? Як Ви вважаєте, чи однаково це сприймалось у країнах Європи, де більшість населення становили католики, або протестанти, або православні? Назвіть ці країни.
Положення Кодексу про шлюб мали велике значення для французького суспільства, оскільки вони встановлювали нові стандарти щодо шлюбу та родини. Зокрема, кодекс визнавав шлюб як договір між двома особами, які вільно обирали одне одного, і передбачав рівність чоловіка та жінки в шлюбі. Кодекс також встановлював правила щодо розлучення та усиновлення, а також регулював питання спадщини.
Крім Франції, кодекс Наполеона про шлюб та родину був введений в багатьох інших країнах, які перебували під впливом французької культури та права. Наприклад, в Італії, що в той час була під владою Наполеона, було прийнято цивільний кодекс, що містив положення про шлюб та родину, взяті з кодексу Наполеона.
Інші країни Європи, які не перебували під владою Наполеона, також можуть мати спільні положення з кодексом Наполеона про шлюб та родину, оскільки він був зразком для розвитку сімейного законодавства у багатьох країнах. Наприклад, Німеччина та Швейцарія, які мали значний вплив французької культури та права, у своїх сімейних законах використовували деякі положення з кодексу Наполеона про шлюб та родину.
Отже, кодекс Наполеона про шлюб та родину мав значення для суспільства та держави не тільки в Франції, але й у багатьох інших країнах, де він послужив зразком для розвитку сімейного законодавства.
Окрім Франції, у майже незмінному вигляді кодекс було введено в Бельгії, Люксембурзі, Рейнських областях Німеччини, Гессені, Женеві, Савойї, П’ємонті, Пармі. У частково зміненій формі його було Варшавському герцогстві, Бадені, Вестфалії, Ганновері, Ганзейських державах, Голландії, Італії, Баварії.
Пізніше ідеї й положення кодексу були запроваджені до законодавства Румунії, Греції, Гаїті, Штату Луїзіана (США), провінції Квебек (Канада), Болівії, Сальвадору, Домініканської Республіки, Іспанії, Португалії та інших країн. Великий вплив справив Кодекс Наполеона й на розвиток цивільного права Єгипту та Японії.