Перейти до контенту

Петя Коржик, той, що ходить
До другого класу,
Листа в село накарлякав
Дядькові Панасу:
«Добрий день вам,
дядьку й тітко!
Я ходжу до школи
І чув, що ви на тім тижні
Свиню закололи.
Ми вас просимо у гості,
Татко, я і мати,
І всі разом на вокзалі
Будем зустрічати.
Я вас перший на пероні
Між людьми побачу:
Держіть в руках банку смальцю
І ногу свинячу».

П.Глазовий

— А ти, тату, в школі вчився?
— Учився, Сергійку.
— А то правда, що ти, тату,
Був одержав двійку?
— Було таке, траплялося...—
Хлопчик засміявся:
— Тоді мама правду каже,
Що я в тебе вдався.

П. Глазовий

Піп спитав у давній школі
Учня-здоровила:
— Хто сотворив тебе, сину?
— Мати народила.
— Сотворив хто, я питаю,
Що верзеш, дурило?
— Сотворив, напевне, батько,—
Мовив здоровило.
— Бог сотворив, а не батько!
Тобі зрозуміло? —
А той бурчить: — Забув уже.
Давно було діло.

П. Глазовий

Чоловік аванс одержав,
Здибався з дружком
Та добряче й причастився
Просто під ларком.
І, п’янющий, як то кажуть,
У дрезину, в дим,
Почвалав у дитсадочок
За дитям малим.
Там схопив синка за руку
І повів, як міг.

Не устиг він ще ступити
Дома й на поріг,
Як дружина в крик, у сльози:
— В тебе сором є?
Ти привів чужу дитину.
Де ж дитя моє?

Чоловіка в різні боки
Буйний хміль хита.
— А яка тобі різниця? -
Жінку він пита.—
Чи чужого прихопив я,
Чи привів свого.
Ти ж назад відтарабаниш
Завтра знов його.

Підшукав собі Микита
Дачку невеличку
З добрим садом-випоградом,
З виходом на річку.
Через тиждень «Жигулями»
Прикотив Микита.
Прибули з ним три синочки
І жона Улита.
Як сипнули ті синочки
До старого саду,
Тільки листя похурчало
З груш і винограду.
Господиня тої дачки,
Що робить, не знає.
— Ви ж казали, як наймали,
Що дітей немає...—
Набурмосився Микита:
— Хай їх візьме трясця.
Це, голубонько, не діти,
А якесь нещастя.—
І сказала господиня,
Полічивши збитки:
— Не такий страшний Микита,
Як його Микитки...

Разом з мамою і татком
На канікули в село
Кучеряве хлопченятко
До бабусі прибуло.
І до чого ж здивувалось
Городське те хлопченя,
Як на вулиці уздріло —
Що б ви думали? — коня!
Півгодини із-за тину
Придивлялося воно,
Доки дядько вийшов з хати,
Верхи сів і крикнув: — Но!
— Дядю, коник не поїде! —
Хлопчик вискочив на тин.—
Доки ви сиділи в хаті,
З нього витік весь бензин.

П. Глазовий

Мама ввечері прийшла
З поля, Із прополки,
А назустріч їй біжить
Стрибунець Миколка.
Стерегло город і сад
Цілий день хлоп’ятко.
— Ну, синочку, як діла?
— Мамо, все в порядку!
Я й циганці помагав...
— Що ж вона робила?
— На городі і в саду
Курочку ловила.
А курочка як стрибне! —
І сховалась в просі.
Якби я не допоміг,
То ловила б досі.

П. Глазовий

Зібралися якось гості
В Козолупа Мини,
Випивали, відзначали його іменини.
Вийшов Мина із-за столу,
Взяв за руку тітку
І пустився вибивати
Громову чечітку.
Раптом хлопчик-п’ятиліток
Вскочив у кімнату:
— Там тебе до телефону
Викликають, тату!
— Бач, синочку, всі вітають
Мину Козолупа!
— Ні, питають, який дурень
Об підлогу гупа.

П. Глазовий

Вдарив батько спересердя
Хлопчика малого.
Той поплакав, переплакав
Та й питає в нього:
— Тебе, тату, бив твій тато?
— Бив, та ще й немало.
— Ну, а тата твого били?
— Теж перепадало.
І сказало хлопченятко,
Заломивши ручки:
— Тепер ясно, звідки в тебе
Хуліганські штучки.

П. Глазовий

— Лягай спати вже, онучку,—
Дід говорить басом.—
Я, як був таким маленьким,
Лягав з курми разом.
А онучок здивувався:
— Як же ви там спали?
Як ви з сідала, дідусю,
Додолу не впали?

Павло Глазовий