Перейти до контенту

– Дай щоденник, доню. –
батько Галю просить.
Чом оцінки в тебе
невисокі досить?
– Так і має бути, –
каже доня вредна. –
Сам же бачиш, тату, –
школа ж бо середня.

Петро й Орися по Дніпру пливли,
Дув теплий вітер, хвильки з вітром грались.
Раз у човні лиш вдвох вони були,
То вирішив Петро в усім признатись:
«На річці, люба, сил нема мовчать,
Кохаю я, з тобою в рай полину…..
Хоч не люблю поступливих дівчат,
Не забувай – човна взяв на годину!»

— Якщо будеш,— каже дід,—
Ти на скрипці грати,
Буду тобі кожен день
На кіно давати.

— Пхе,— сміється Гриць малий,—
Так не вийде, діду!
На кіно мені дадуть
Четверо сусідів.
Будуть також кожен день
На кіно давати
Із умовою: якщо
Я не буду грати!
В. Бондаренко

Їде козак дорогою, дівку зустрічає,
Витягнув папір з-за пазухи та їй читає:
„Офіційно, так сказати, по цьому указу
Кожна дівка козакові мусить дать по разу. ...

- Чуєш, дівко, що в указі?" "Та чую, козаче".
А в душі така раденька, аж мало не скаче.
Зліз козак з коня і взявся до роботи зразу,
Все зробив, як полагалось по цьому указу.

Потім, підкрутивши вуса, на коня сідає,
А дівчина підвелася і його прохає:
"А вернися, козаченьку, знову до указу,
Чи не сказано там часом, щоб іще по разу?"