Перейти до контенту

Піп Антоній, що ніколи не вживав спиртного,
Якось випив у буфеті коньяку міцного
І промовив: — Безподобно! Отрицать не можна.
Це божественний напиток, но ціна — безбожна.

Колись, було, мати каже
Маленькому Грицю:
— Загубишся на базарі.
Держись за спідницю.
Не ті тепер пішли мами,
Не ті тепер Гриці.
Не так легко тепер дітям
Дістать до спідниці...

П.Глазовий

Розмовля високий дядько з продавцем Наумом,
Потрясає перед носом дорогим костюмом:
— Як купляв, тоді здавалось, ніби річ хороша,
А тут в штанях одна довша на четверть холоша. —
Продавець примружив око:
— От тобі й холоші!
Доведеться вам за довшу доплатити гроші.

П. Глазовий

Не кажіте, добрі люди,
Що це неможливо.
У столиці нашій славній
Трапилося диво.
Зайшов якось я в крамницю
Й мало не заплакав:
Там продавець по-нашому
З покупцем балакав.

Мав сина гордий багатій.
То був не син, а божа кара. —
Картяр, гуляка, лиходій,
Ледачий бовдур і нездара.
Не шкодував грошви татусь,
Не полишав синочка в скруті,
А той, не дуючі і в ус,
Сім літ учився в інституті.
І ось одержувать диплом
Він скаче в місто скакуном.
Спинився кінь біля воріт,
Студенти збіглися веселі.
Лакей гуляки, сивий дід,
Диплом виносить на тарелі.
Зареготав багацький син,
Старого ляснувши по спині:
— Неси диплом іще один —
Моїй чудесній конячині. —
Старий віддав йому чолом:
— Розумно зволили сказати.
Якщо ослу дали диплом,

Чому ж коневі теж не дати?

Спитав батько: - Ти склав іспит
На шофера, синку?
Та склав, татку.
А яку ж ти
Одержав оцінку?
Не одержав, не поставив
Інструктор нічого.
Чого раптом?
- Я з розгону
Налетів на нього.
Де ж він зараз?
До лікарні
Відвезли в суботу.
Лікар каже, що не скоро
Вийде на роботу.

Одного сонячного дня
В болото впало чортеня.
Довгенько борсалось, крутилось,
Було б, дурненьке, утопилось,
Та йшов хороший чоловік,
Він чортеня схопив за вухо
І викинув на інший бік,
Туди, де зелено і сухо.

І раптом чує дикий крик:
- За що ти б’єш мою дитину? –
Чортиця вибігла з-за тину,
Взяла суху очеретину
Та чоловіка в око – штрик!

Мораль правдива – не морока,
Сама лягає під перо:
Як захотів позбутись ока,
Зроби невдячному добро!

Наварила вареників
Увечері мати,
А синочок-парубійко
Сів їх уплітати.
Так напхався, натоптався,
Що вже ледве дише.
Збуди мене, - просить матір, -
Завтра пораніше.
На роботу влаштувався? –
Здивувалась мати.
Та вареники ж лишились,
Буду доїдати.

Тут були у мисці сливи.
Де ви їх поділи?
А ми з татком, - каже хлопчик, -
Ввечері поїли.
А три кісточки лишили
Ви кому? Для мами?
Я лишив, бо татко сливи
Ковтав з кісточками.

— Хто там, синку,
в двері стукав?
— То якийсь дідок,
Зовсім лисий, у фуфайці,
У руках ціпок.
Він говорить, що приїхав
Із села до нас,
Що колись ходив з тобою
У четвертий клас.
— йди скажи: немає татка.
То якесь тріпло.
У четвертім нашім класі
Лисих не було.

П. Глазовий