Перейти до контенту

Баба діда повела
В церкву, щоб мав змогу
Хоча б раз за все життя
Помолитись Богу.
Поставила біля себе:
— Ти ж мені дивися!
Слухай батюшку уважно
І, як всі, молися.
Відправилось.
Дід хрестився
Щиро і побожно.
Піп в кінці вже нагадав,
Чого в піст не можна:
— Яйця, м’ясо, молоко
Зі столу прибрати,
Пісну їжу тільки слід
У цей час вживати.
Раби божі! Не гнівіть
Господа, тримайтесь!
Дід не втримавсь
й на всю церкву:
— Та не переймайтесь!
З того часу, як пенсію
Ми з бабою маєм,
З посту, батюшко,
й на мить
Ми не вибуваєм!

О. Домницький

Прийшов якось до рабина
Хороший хлопчина.
Якщо прийшов, була, значить,
Поважна причина.
— Я хотів би женитися.
— Будь ласка, женися.
— Але ж дівка — фу, негарна.
— Ну, тоді дивися...
— Батьки в неї багатющі.
— То, значить, женися.
— Але ж вона поганюща!
— Ну, тоді дивися...
— То як мені поступити?
Яким саме чином?..
Ребе трішечки подумав:
— Стань християнином.
— Чого раптом?
— Щоб покласти
Край пустій розмові, —
Будеш голову морочить
Якомусь попові.

Павло Глазовий

 

 

Прийшла в церкву стара баба,
Свічок накупила;
Де була яка ікона,
Всюди поліпила.

Іще пара остається,
Де їх приліпити?..
«Ага! — каже.— Пошукаю
Святого Микити!» Найшла баба і Микиту —
Святий чорта ціпить!..
Бере одну йому ставить,
Другу чорту ліпить!..

Видять люди й розважають,
Щоб там не ліпила.
«Що ти, бабо,— кажуть,— робиш?
Та ж то вража сила!..»

Але баба обернулась:
«Не судіте, люди!
Ніхто того не відає,
Де по смерті буде!..

Чи у небі, чи у пеклі
Скажуть вікувати;
Треба всюди, добрі люди,
Приятеля мати!..»

Сяяв, росами умитий, на деревах кожен лист.
У неділю на могилу йшов співати бандурист.
А назустріч бандуристу панський вискочив лакей.
— Чим, — питає, — ти сьогодні розважатимеш людей?
Ти дивись, там про лакеїв не співай, не бубони,
Бо бандуру обчухраєм до останньої струни.
Бандурист подибав далі. Зустріча його глитай.
— Дам копійку. Ти про мене щось хороше заспівай.
А як бовкнеш щось погане про персону про мою,
Я спущу собак на тебе, я хортами зацькую.
Бандурист подибав далі. Чує — котиться ридван.
Із широкого віконця витикає пику пан.
— Йдеш, — питає, — на могилу? Знов співатимеш? Ну-ну…
Спробуй бовкнуть щось про мене — у могилу зажену.
Бандурист побрів понуро, а назустріч поліцай:
— З чим ти ходиш на могилу? Розкажи і проспівай. —
Бандурист, зітхнувши важко, відповів йому: — Ходім…
Станеш збоку та й почуєш, що співатиму усім. —
Поліцай спідлоба блимнув і оскалився, як звір:
— Щось почую незаконне — запроторю у Сибір!
Бандурист поклав бандуру на притоптану траву.
— Я, — сказав, — сліпий, незрячим сорок літ уже живу.
І не бачу, що ти, хто ти — отаман чи генерал,
Що на себе почепив ти — пістолет чи самопал.
Та нащо мені те знати? Я бреду, як уночі.
Все добро моє — бандура та торбина на плечі.
Але знаю, серцем чую: жде на вас погибель десь,
Якщо ви старого діда ще й сліпого боїтесь.

Сяяв, росами умитий, на деревах кожен лист.
Не співав у ту неділю на могилі бандурист.

— А ти знаєш, — Гнат питає в родича Тимошки, —
Що у Києві на стінах почепили дошки

"В цім будинку жив художник",
"В цьому жив письменник"?

А ось я живу на світі, скромний Гнат Вареник,
Одинокий, нежонатий, вигнав жінку з дому
І виплачую проценти синові малому…
А коли засну навіки у сирій могилі,
Чи напишуть щось на хаті друзі мої милі?
— Не журись, — сказав Тимошка і утішив Гната:
Ми напишем на фанері: "Продається хата".

Павло Глазовий

Несподівана хвороба причепилась до Луки:
На лопатках появились невеличкі бугорки.
До лікарні їде хворий. Швидко скинув сорочки.
— Подивіться, на лопатках появились бугорки…
Лікар знизує плечима: що воно за дивина?
— Ви п'єте?
— Не пив ніколи ні горілки, ні вина.
— Часто курите?
— Ніколи і не нюхав цигарок.
— А з жінками як?
— Ну що ви?! Ненавиджу всіх жінок.
— Ну, тоді, — промовив лікар, — зрозуміло, в чому суть.
Це у вас уже на спині крила ангельські ростуть.

П. Глазовий

Піп Антоній, що ніколи не вживав спиртного,
Якось випив у буфеті коньяку міцного
І промовив: — Безподобно! Отрицать не можна.
Це божественний напиток, но ціна — безбожна.

Піп спитав у давній школі
Учня-здоровила:
— Хто сотворив тебе, сину?
— Мати народила.
— Сотворив хто, я питаю,
Що верзеш, дурило?
— Сотворив, напевне, батько,—
Мовив здоровило.
— Бог сотворив, а не батько!
Тобі зрозуміло? —
А той бурчить: — Забув уже.
Давно було діло.

П. Глазовий

Мужик лиха наробив,
А жінки боявся, —
Сюди-туди по кутках —
Та й під піл сховався.

Та лопатою під піл:
«А вилізай, враже!»
А той далі у куток —
Та й до неї каже:

— Геть, погана сатано!
Геть, бісова мати!
Тепер мене не займай,
Я господар хати!