Перейти до контенту

Приніс дядько до лікарні
Дві четверті сала.
— Це за те, що ліки гарні
мені прописали.
Де й поділася подагра
Й супутні хвороби.
Бо, воістину, віагра
Справжнє диво робить.
Років двадцять ніби скинув —
Згадав старі звички...
Поважати, як мужчину,
Стали молодички.
Каже лікар: — Видна сила,
Випрямилась спина.
Ну а як це оцінила
Законна дружина?
— Мушу чесно вам
зізнатись —
Мені не відомо,
Бо як почав лікуватись,
Не був досі вдома.

Олександр Тараненко

— Як відпочивав
на Чорнім морі,
То знайшов дружину
у Місхорі, —
За столом,
розкинувшись, мов пан,
Хвалиться Пилипові
Вован. —
І тепер живу, як у раю.
Ну а ти де відхопив свою?
— В мене також
романтична жінка.
Наше місце зустрічі —
зупинка...
Як тролейбус номер
сьомий став,
Незнайомці руку я подав,
А вона була така чіпка —
Десять літ... руки
не відпуска!

Олександр Тараненко

Між городи стежечка,
між городи,
Носить по тій стежечці
хлопець воду.
Загляда сусіду в двір —
тин високий —
Приїхала ж Наточка
раз в два роки!
Приїхали літувать сині очі!
Сниться хлопцю Наточка
чи й щоночі.
За рік вони з Натою
скінчать школу,
Що, як не побачаться
більш ніколи?
Кинув хлопець квітку
у двір сусіда —
Таки вийшла Наточка
біловида.
Сигаретку звичненько
так дістала,
На бабусю з вулиці
накричала:
— Будете виховувать,
бабо й діду,
На той рік попросите —
не приїду!
Сигаретка в пальчиках
задиміла...
Оцінила поглядом хлопця
сміло:
— Ну, чувак, і виріс ти —
не впізнати!
Та, канєшно, вийду
я погуляти.
Скажеш мені ввечері,
чи ж красива.
Тільки не букет неси —
візьми пива...

Ніна Цюпа

Цілу нічку пасажирка
мучиться в купе:
У вагоні за стінкою
гучно хтось хропе.
Вже і стукала
у стінку — не допомага,
Лиш хропіння
все дужчає, аж луна ляга...
Ледь діждалася світанку —
пішла запитати,
Хто в сусідньому купе
не давав їй спати.
А там сидить молодий
чолов'яга дужий,
Очевидно, до жінок
зовсім не байдужий.
Розгнівана, знервована,
жіночка сказала:
— Я стукала до вас тричі,
я майже не спала.
Чи ви глухий, що не чули,
чи сон який снився?..
— Чути чув, а не прийшов,
бо за день стомився!

Микола Грицина

Серед ночі в заметіль
Стука хтось до хати:
— Гей, хазяєчко, чи пустиш
Переночувати?
Документи покажу вам,
Я боєць піхоти.
Позавчора йшли ми кросом,
Я відстав від роти.
Дві доби не їв ні крихти,
Приморозив ноги.
До своїх дійти не можу,
Замело дороги...

За дверима чути голос:
— Вірю вам прекрасно.
Я сама, а ви — мужчина...
Це мені опасно.
А солдат зубами дзвонить:
— Що тут опасатись?
Я ж два дні не їв нічого,
Не почну ж кусатись.

За дверима той же голос:
— Та воно то ясно...
Темна ніч, а ви — мужчина.
Це мені опасно.
А солдат уже аж плаче:
— Я ж не їв нічого.
Я ж голодний і холодний.
Чи ж мені до того?

Відчинила жінка двері,
Просить гостя в хату.
Насипає борщ гарячий,
Подає солдату.
З’їв солдат борщу тарілку,
Ще й добавки просить.
Як наївся, розігрівся,
— Мабуть, — каже, — досить.
Ти чудесна господиня,
Борщ у тебе класний,
І тепер я відчуваю,
Що стаю опасний.

Павло Глазовий

Прийшов якось до рабина
Хороший хлопчина.
Якщо прийшов, була, значить,
Поважна причина.
— Я хотів би женитися.
— Будь ласка, женися.
— Але ж дівка — фу, негарна.
— Ну, тоді дивися...
— Батьки в неї багатющі.
— То, значить, женися.
— Але ж вона поганюща!
— Ну, тоді дивися...
— То як мені поступити?
Яким саме чином?..
Ребе трішечки подумав:
— Стань християнином.
— Чого раптом?
— Щоб покласти
Край пустій розмові, —
Будеш голову морочить
Якомусь попові.

Павло Глазовий

 

 

В гості дівчинка прийшла
До своєї тітки.
Про новини торохтить
Весело і швидко:
— А ви знаєте, Панько
Вчора оженився,
Жінку взяв собі таку,
Наче з глузду збився.
Ну товста така ж, як ви,
Або й ще товстіша.
І страшна така ж, як ви,
Або й ще страшніша!

Павло Глазовий

Голосистого синочка
Народила мати.
Син підріс та й каже: — Мамо,
Я б хотів співати.
Знаєш ти, яка зарплата
В співака-артиста?
Він одержує по двісті,
А бува й по триста.
І задумалася мати
На якусь хвилинку.
— Не спіши, ще треба довго
Тобі вчитись, синку.
Син старався, добре вчився,
Закінчив десятий
И знов своєї: — Чуєш, мамо?
Я б хотів співати.
— Ой, без цього, — каже мати, —
Можна вік прожити.
Ще тобі, синочку, треба
Службу відслужити.
Час минув. Хлопчина службу
Відслужив військову.
— Я співати хочу, мамо! —
Заявляє знову.
— Ой, співати — то не діло,
Відмахнулась мати. —
Йди, роби, мужчині треба
Спеціальність мати.
Працював синок, старався,
Вчився вечорами
І в роботі порівнявся
З кращими майстрами.
І напала на хлопчину
Ще одна турбота:
— Оженитись хочу, мамо,
І співать охота...
— А тепер, — сказала мати,
Все роби, як знаєш.
Як оженишся, синочку,
Тоді заспіваєш!

Павло Глазовий

Після свайби каже Рая:
— Прости мене, Грицю!
Я від тебе приховала
Одну таємницю.
Я про це раніш боялась
Навіть говорити.
Знай, коханий: я нічого
Не вмію варити.
Я ніколи навіть супу
Іще не варила...
Гриць утішив:
— Не для того
Взяв я тебе, мила.
Не псуватимеш на кухні
Білих своїх рук ти:
Я ж не вмію заробляти
Грошей на продукти.

Павло Глазовий

Оженився стильний Боба,
Взяв дівульку Жанну.
Через місяць він признався
Слюсарю Івану:
— Бачу, брате, що женитьба —
Діло нешутейне.
Сумніваюсь, що на світі
Щастя є сімейне.

— Щастя є! — сміється слюсар,
Це я добре знаю.
Я собі сімейне щастя
Ясно уявляю.
Це таке, як бочка з дьогтем.
В неї для приманки
Зверху влито трохи меду,
Так, не більше банки.
Меду вистачить на місяць,
Може, на півроку,
А вже далі з чистим дьогтем
Матимеш мороку.

— Ех, — зітхнув нещасний Боба, —
Дорогий браточку!
Значить, я не з того боку
Відкупорив бочку...

Павло Глазовий