Перейти до контенту

Серед ночі в заметіль
Стука хтось до хати:
— Гей, хазяєчко, чи пустиш
Переночувати?
Документи покажу вам,
Я боєць піхоти.
Позавчора йшли ми кросом,
Я відстав від роти.
Дві доби не їв ні крихти,
Приморозив ноги.
До своїх дійти не можу,
Замело дороги...

За дверима чути голос:
— Вірю вам прекрасно.
Я сама, а ви — мужчина...
Це мені опасно.
А солдат зубами дзвонить:
— Що тут опасатись?
Я ж два дні не їв нічого,
Не почну ж кусатись.

За дверима той же голос:
— Та воно то ясно...
Темна ніч, а ви — мужчина.
Це мені опасно.
А солдат уже аж плаче:
— Я ж не їв нічого.
Я ж голодний і холодний.
Чи ж мені до того?

Відчинила жінка двері,
Просить гостя в хату.
Насипає борщ гарячий,
Подає солдату.
З’їв солдат борщу тарілку,
Ще й добавки просить.
Як наївся, розігрівся,
— Мабуть, — каже, — досить.
Ти чудесна господиня,
Борщ у тебе класний,
І тепер я відчуваю,
Що стаю опасний.

Павло Глазовий

Прийшов якось до рабина
Хороший хлопчина.
Якщо прийшов, була, значить,
Поважна причина.
— Я хотів би женитися.
— Будь ласка, женися.
— Але ж дівка — фу, негарна.
— Ну, тоді дивися...
— Батьки в неї багатющі.
— То, значить, женися.
— Але ж вона поганюща!
— Ну, тоді дивися...
— То як мені поступити?
Яким саме чином?..
Ребе трішечки подумав:
— Стань християнином.
— Чого раптом?
— Щоб покласти
Край пустій розмові, —
Будеш голову морочить
Якомусь попові.

Павло Глазовий

 

 

В гості дівчинка прийшла
До своєї тітки.
Про новини торохтить
Весело і швидко:
— А ви знаєте, Панько
Вчора оженився,
Жінку взяв собі таку,
Наче з глузду збився.
Ну товста така ж, як ви,
Або й ще товстіша.
І страшна така ж, як ви,
Або й ще страшніша!

Павло Глазовий

Голосистого синочка
Народила мати.
Син підріс та й каже: — Мамо,
Я б хотів співати.
Знаєш ти, яка зарплата
В співака-артиста?
Він одержує по двісті,
А бува й по триста.
І задумалася мати
На якусь хвилинку.
— Не спіши, ще треба довго
Тобі вчитись, синку.
Син старався, добре вчився,
Закінчив десятий
И знов своєї: — Чуєш, мамо?
Я б хотів співати.
— Ой, без цього, — каже мати, —
Можна вік прожити.
Ще тобі, синочку, треба
Службу відслужити.
Час минув. Хлопчина службу
Відслужив військову.
— Я співати хочу, мамо! —
Заявляє знову.
— Ой, співати — то не діло,
Відмахнулась мати. —
Йди, роби, мужчині треба
Спеціальність мати.
Працював синок, старався,
Вчився вечорами
І в роботі порівнявся
З кращими майстрами.
І напала на хлопчину
Ще одна турбота:
— Оженитись хочу, мамо,
І співать охота...
— А тепер, — сказала мати,
Все роби, як знаєш.
Як оженишся, синочку,
Тоді заспіваєш!

Павло Глазовий

Після свайби каже Рая:
— Прости мене, Грицю!
Я від тебе приховала
Одну таємницю.
Я про це раніш боялась
Навіть говорити.
Знай, коханий: я нічого
Не вмію варити.
Я ніколи навіть супу
Іще не варила...
Гриць утішив:
— Не для того
Взяв я тебе, мила.
Не псуватимеш на кухні
Білих своїх рук ти:
Я ж не вмію заробляти
Грошей на продукти.

Павло Глазовий

Оженився стильний Боба,
Взяв дівульку Жанну.
Через місяць він признався
Слюсарю Івану:
— Бачу, брате, що женитьба —
Діло нешутейне.
Сумніваюсь, що на світі
Щастя є сімейне.

— Щастя є! — сміється слюсар,
Це я добре знаю.
Я собі сімейне щастя
Ясно уявляю.
Це таке, як бочка з дьогтем.
В неї для приманки
Зверху влито трохи меду,
Так, не більше банки.
Меду вистачить на місяць,
Може, на півроку,
А вже далі з чистим дьогтем
Матимеш мороку.

— Ех, — зітхнув нещасний Боба, —
Дорогий браточку!
Значить, я не з того боку
Відкупорив бочку...

Павло Глазовий

Десять літ финтила Фенька
В модній мініюбці,
Але пари підшукати
Не вдалось голубці.
І не знала Фенька бідна,
Як їй бути далі.
Та замітку прочитала
В свіжому журналі,
Що в столиці електронні
Є вже автомати,
Що дівкам допомагають
Женихів шукати.
Жвава Фенька найкоротшу
Одягла спідницю
І негайно полетіла
Літаком в столицю.
В інститут прибігла Фенька
Рано на світанку
І надряпала записку
На вузенькім бланку:
«Підшукай мені, машина,
Щоб жених був класний.
Представительний мужчина,
А не шкет нещасний.
Щоб імєл він чин солідний,
Персональну дачку,
Збереженій на книжці
И льогковую тачку.
Був неп ющий, некурящий
І до гроба вєрний.
В заключення сообщаю
Свій портрет примєрний.
В мене талія ізящна
І фігура стройна,
А за проче остальноє
Тоже я спокойна».
Розписалася під бланком,
Ще й черкнула риску.
Вклав учений у машину
Феньчину записку.
І дала машина Феньці
Відповідь куценьку:
«Представительний мужчина
Чхать хотів на Феньку!»

Павло Глазовий

Стрілись двоє на дорозі.
— Чого зажурився?
— А як мені не журитись,
Як я оженився...
— Оженився? Це ж прекрасно!
Я тебе вітаю.
— Іди к бісу! Ти ж подумай,
Що я з цього маю.
Колись було, як женились
Багачі чи бідні,
То придане нареченим
Готували рідні:
Як не гроші, то корови,
То воли та свині.
Тоді було і женитись
Вигідно людині.
А я, брате, оженився —
Про гроші ні звуку.
На весіллі ніхто навіть
Не плюнув у руку.
Дарували череп’яні
Та залізні вещі,
А з живого не дісталось
Нічого, крім тещі.

Павло Глазовий

Пише студент батькам своїм:
«Скоро я женюся.
Є у мене наречена,
Звуть її Маруся.
Чи хороша вона дуже,
Сказать не беруся.
Шліть чотири карбованці,
Я з нею знімуся».
І відписав йому батько:
«Хороший мій сину!
Посилаю тобі грошей
Тільки половину.
Нехай зніметься Маруся —
І буде прекрасно.
Твою пику ми й без фото
Уявляєм ясно».

Павло Глазовий

Жартували дві подружки
В садку біля хати.
— Ось якби тобі сказали
Твої батько й мати:
— Можеш собі чоловіка
Вибрать з двох одного —
Виходь заміж за лисого
Або за дурного.
А подружка посміхнулась
Яблуневоцвітно:
— Звісно б, вийшла за дурного.
Це не так помітно.

Павло Глазовий