Перейти до контенту

Всі дивуються з Панька: як придбав він дачу?
— Я уміло,— каже той,— грошенята трачу.
Научився відкладать гроші помаленьку.
Хтось купує коньячок, я беру біленьку.
Хтось купує шоколад, я купую пончик.
Хтось сідає у літак, я — в твердий вагончик.
Хтось у Сочі на курорт виїжджа з сім'єю,
Я з дружиною удвох... Та й то не з своєю.

На розпеченому пляжі
Лає даму дама:
— Та яке ж це виховання?
Та яка ж ви мама?!
Та скажіть же ви що-небудь
Вашому синочку —
Він же кидає грязюку
На мою сорочку.
— То якраз не мій синочок, —
Дама гордо мовить. —
Мій он вашим капелюшком
Жабеняток ловить.

Павло Глазовий

В гості дівчинка прийшла
До своєї тітки.
Про новини торохтить
Весело і швидко:
— А ви знаєте, Панько
Вчора оженився,
Жінку взяв собі таку,
Наче з глузду збився.
Ну товста така ж, як ви,
Або й ще товстіша.
І страшна така ж, як ви,
Або й ще страшніша!

Павло Глазовий

Голосистого синочка
Народила мати.
Син підріс та й каже: — Мамо,
Я б хотів співати.
Знаєш ти, яка зарплата
В співака-артиста?
Він одержує по двісті,
А бува й по триста.
І задумалася мати
На якусь хвилинку.
— Не спіши, ще треба довго
Тобі вчитись, синку.
Син старався, добре вчився,
Закінчив десятий
И знов своєї: — Чуєш, мамо?
Я б хотів співати.
— Ой, без цього, — каже мати, —
Можна вік прожити.
Ще тобі, синочку, треба
Службу відслужити.
Час минув. Хлопчина службу
Відслужив військову.
— Я співати хочу, мамо! —
Заявляє знову.
— Ой, співати — то не діло,
Відмахнулась мати. —
Йди, роби, мужчині треба
Спеціальність мати.
Працював синок, старався,
Вчився вечорами
І в роботі порівнявся
З кращими майстрами.
І напала на хлопчину
Ще одна турбота:
— Оженитись хочу, мамо,
І співать охота...
— А тепер, — сказала мати,
Все роби, як знаєш.
Як оженишся, синочку,
Тоді заспіваєш!

Павло Глазовий

Вийшов п’яний без копійки
З торгової точки.
А тут тітка лотерейні
Продає квиточки.
— Купи квиток, бухарику! —
Штовха його в спину. —
За п’ятдесят копієчок
Виграєш машину.
— Ну, виграю, — каже п’яний, —
Додому доставлю.
Ну, а де я ту машину
Уночі поставлю?
— У гаражі, — учить тітка.
— Я його не маю.
— То поставиш у сараї.
— Немає й сараю.
— То поставиш на подвір’ї.
— А як хтось украде?
— Як украде — упіймають,
У тюрягу сяде.
— Люди добрі! — крикнув п’яний,
Що вона базіка?
Вона хоче, щоб загнав я
В тюрму чоловіка!

Павло Глазовий



			

Прочитав школяр Євген
У серйозній книжці,
Що філософ Діоген
Жив колись у діжці.
І дивується хлопчак:
— Як це можна, тату,
Щоб філософ — і не зміг
Збудувати хату?
Батько каже:
— Хто ж, синок,
Лізе в бочку з жиру?
То він хохму відколов,
Щоб дали квартиру.

Павло Глазовий

Прийшла в гості до невістки
Сердита свекруха.
Сидить, бурчить, набридає,
Як осіння муха.
— Ой, невдале, невісточко,
У тебе дитятко.
Якесь воно вовкувате,
Німе, як телятко.
Вже ж йому десятий місяць,
А ще не балака.
Даю йому копієчку —
Воно каже: «кака»!
А невістка відказує:
— Чого ж дивуваться?
Хто ж тепер вам за копійку
Скаже, що ви цяця?

Павло Глазовий

Не ходіть самі, дівчата,
Темними ночами,
Щоб така ж лиха пригода
Не сталася й з вами.
Дівка красна-розпрекрасна
В клубі загулялась
І додому серед ночі
Цвинтарем верталась.
В найтемнішім закапелку,
У кінці алеї,
Хлопець темний, здоровенний
Підійшов до неї.
Мовчки взяв її за руку,
Показав доріжку:
— Тут канава, перестрибуй!
Ось сюди став ніжку.
Вивів дівку за ворота.
— Ну, бувай щаслива!
А мені назад вертатись
Треба, чорнобрива.
Дівка стала та й питає,
Дзвонячи зубами:
— І не страшно вам гуляти
Тут, поміж гробами?
Чоловік той незнайомий
Чесно їй признався:
— Зараз ні, а як живий був,
То таки боявся.

Павло Глазовий

Стрілись двоє на дорозі.
— Чого зажурився?
— А як мені не журитись,
Як я оженився...
— Оженився? Це ж прекрасно!
Я тебе вітаю.
— Іди к бісу! Ти ж подумай,
Що я з цього маю.
Колись було, як женились
Багачі чи бідні,
То придане нареченим
Готували рідні:
Як не гроші, то корови,
То воли та свині.
Тоді було і женитись
Вигідно людині.
А я, брате, оженився —
Про гроші ні звуку.
На весіллі ніхто навіть
Не плюнув у руку.
Дарували череп’яні
Та залізні вещі,
А з живого не дісталось
Нічого, крім тещі.

Павло Глазовий

В багатьох до жартів є охота.
В зоопарку, просто серед дня,
На велику клітку бегемота
Почепив хтось вивіску: «Свиня».

Бегемот ображений закляк:
Як то можна жартувати так?
Стука-грюка мордою об грати,
Хоче кляту вивіску зірвати.

А осел, що швендяв навмання
Біля клітки, загорлав:
— Не грюкай!
В документі сказано: свиня,
То сиди тихенько там і хрюкай.

Павло Глазовий