Перейти до контенту

Старшина бабусю лає:
— Сорому не маєте.
Ви чого ото з трамваю
На ходу стрибаєте?

А бабуся з переляку
Жалібно захлипала:
— Та хіба ж то я стрибала?
Я, синочку, випала...

Павло Глазовий

На короткому шляху
Між селом і містом
Спав п’яниця мертвим сном
На повітрі чистім.
Мимо мчались мотоциклом
Двоє із міліції.
Не сподобався їм п’яний
У такій позиції.
Відтягли його убік:
— Що воно за чоловік?
Документів не знайшли,
Витягли дві хустки
І малесенький лимон —
Залишок закуски.
Лейтенант задумався:
— Оце так діла...
Хоч би знати, звідки він,
З міста чи з села?
Наказав сержанту: — Слухай,
Нахилися та понюхай
Чим пахтить — казьонкою,
А чи самогонкою?
Нюхнув сержант і став струнко,
Клацнув каблуком:
— Дозвольте вам доложити —
Пахне коньяком!
Лейтенант нахмурив брови,
Ще подумав трішки.
— Поклади їх у коляску,
А я пройдусь пішки.
До відділення вези,
Та не дуже їх тряси,
Хай не утомляються, —
Такі кадри на дорозі
Просто не валяються.

Павло Глазовий

Виграв дід автомобіль,
Вивчивсь на шофера
І боїться над усе
Міліціонера,
Бо порушив десь права,
Як летів під гірку,
І пробив йому сержант
У талоні дірку.
Раз до міста мчався дід,
Щоб купити солі.
Той самісінький сержант
Стрів його у полі.
— Покажіть свої права, —
У віконце стука.
— Причепився, — дід бурчить. —
Не їзда, а мука.
Документи взяв сержант,
Витирає пальці.
— Чом залапані? — пита, —
Прямо наче в смальці.
— Ге, залапані, — старий
Став відразу цапа. —
Будуть чистими, як їх
Кожне стерво лапа.

Павло Глазовий

— У вас є квиток, бабусю?
— Як же... Є, синок! —
Показала.
— Так не дійсний же у вас квиток! —
А бабуся:
— Не задурюй голову мені.
Сім днів їздила — був дійсний,
А сьогодні — ні?!

Михайло Білецький

— Може, хочете присісти? —
Чемно Гриць питає.
— Та присіла б, соколику,
Сил стоять немає.
— Коли так, то не відходьте, —
Шепче хлопець жінці, —
Бо я буду виходити
На п’ятій зупинці!

Михайло Білецький

З базару, з міста якось віз Пахом
На мотоциклі кумоньку Параску.
Сам возсідав поважно за кермом
Її ж, як панну, посадив в коляску.

— Із вітерцем прокотимося, знай,
Ти так ще не каталася ні разу!
А коли що, то ти мені гукай, —
Порадив кум і дав, як кажуть, газу.

Мов навіжений, виє, деренчить,
Мчить драндулет розгонистим проспектом.
Аж гульк — Пахому щось кума кричить,
А він: — Чекай, стоїть автоінспектор!

Ось виїжджа за місто мотоцикл.
Параска щось сказати куму хоче,
А він — маха рукою: — Кумо, цить,
Дай світлофор спокійно я проскочу!

Проскочили. Поля із краю в край.
Летить наш мотоцикл, неначе птиця
Кума кричить, а кум їй: — Зачекай,
Не проморгать би — десь тут залізниця,

Проїхали. Вже мчать якимсь селом,
За мотоциклом — куряви заграви.
Кума щось репетує, а Пахом:
— Та постривай: тут десь місток дірявий.

От знов навкруг прослалися степи.
Кума за полу шарпає Пахома.
А він її втішає: — Потерпи,
Вже тут близенько. Все розкажеш дома.

Та ось і дім. Бліда, як полотно,
Параска — геп! Одне лиш мовить встигла:
— Ми... загубили... від коляски... дно...
І я... аж із самого міста... бігла!..

Петро Ребро

По білету і по праву
Кожен зручно в крісло сів.
Проти ночі на Полтаву
Курс узяв автобус “Львів”.

І висловлює бабуся
Водію тривогу-страх:
— Я Лубни проспать боюся,
Розбуди мене в Лубнах!

Не забудь лише, синочку!
— Добре, добре! — той прорік.
Сіла бабка у куточку
І схилилася набік.

Та водій — аж за Лубнами
Спохвативсь, що винуват.
Розвернув машину з нами
І везе стару назад!

Чортихається, не в дусі
(Хоч із власної вини!).
Врешті став і до бабусі:
— Вигружайтеся! Лубни!

А бабуся із куточка:
— Їдь, синок! — рукою мах.—
То казала мені дочка:
«З’їж таблетку — у Лубнах!».

С. Олійник

Їде мужик на волах;
Сонце припікає;
Мужик ноги протягує,
Лежить та й дрімає

А воли собі пішли,
На сторону збились,
Далі раптом за верству
Ярмом зачепились.

І прокинувся мужик,
І плюнув до лиха,
І поглянув на верству,
Та й промовив стиха:

«Тьфу! Погані москалі,
Чи місця не мали,
Що на самім на шляху
Палі повбивали!»