Перейти до контенту

Серед ночі в заметіль
Стука хтось до хати:
— Гей, хазяєчко, чи пустиш
Переночувати?
Документи покажу вам,
Я боєць піхоти.
Позавчора йшли ми кросом,
Я відстав від роти.
Дві доби не їв ні крихти,
Приморозив ноги.
До своїх дійти не можу,
Замело дороги...

За дверима чути голос:
— Вірю вам прекрасно.
Я сама, а ви — мужчина...
Це мені опасно.
А солдат зубами дзвонить:
— Що тут опасатись?
Я ж два дні не їв нічого,
Не почну ж кусатись.

За дверима той же голос:
— Та воно то ясно...
Темна ніч, а ви — мужчина.
Це мені опасно.
А солдат уже аж плаче:
— Я ж не їв нічого.
Я ж голодний і холодний.
Чи ж мені до того?

Відчинила жінка двері,
Просить гостя в хату.
Насипає борщ гарячий,
Подає солдату.
З’їв солдат борщу тарілку,
Ще й добавки просить.
Як наївся, розігрівся,
— Мабуть, — каже, — досить.
Ти чудесна господиня,
Борщ у тебе класний,
І тепер я відчуваю,
Що стаю опасний.

Павло Глазовий

Ходить прапорщик Задранцев
По казармі вранці.
Пильним оком оглядає
Хлопців-новобранців.
— Фамілія?
— Давимуха.
— А твоя?
— Петренко.
— А как твоя фамілія?
— Передерієнко.
— Ні хрєна себе фамілька...
А ти?
— Дерев’янко.
— Ну, а што ти, Дерев’янка,
Дєлал на ґражданкє?
— Орав, сіяв...
— Зачем орал?
— Така була праця...
— Теперь орать здєсь я буду,
А ти — подчіняться.

Так у війську українськім
Прапорщик Задранцев
На свойом общепонятном
Учить новобранців.

Павло Глазовий

Генерал зайшов на кухню:
Як, мовляв, там справи?
Які, мовляв, для солдатів
Готуються страви?
Взяв великий ополоник,
Витертий до блиску,
Черпнув чогось із виварки
У залізну миску
І тьопати заходився
З окрайчиком хліба.
— Звідки в супі, — запитує, —
Нечищена риба?
Чом тут хвіст від оселедця
І лушпиння плава?
Це не їжа, а помиї,
Бурда, а не страва!
Кухар злякано поправив
Комірець на шиї
І сказав йому: — Так точно!
Ви їсте помиї...

Павло Глазовий

Пішов синок у армію,
Дрібні листи пише:
«Міцно тата обнімаю,
Маму — ще міцніше.
Взяли мене у піхоту.
Прошу маму й тата:
Вишліть сотню карбованців —
Куплю автомата».
А за місяць той синочок
Пише ще дрібніше:
«Люблю сильно свого тата,
Маму — ще сильніше.
Я вже став артилеристом.
Любі мамо й тату!
Вишліть двісті карбованців,
Я куплю гармату».
Ой відправив батько гроші
Й сів листа писати:
«Любий синку! Вчися влучно
Бити із гармати.
Та не здумай переходить
В танкову частину,
Бо купити тобі танка
Я не зможу, сину».

Павло Глазовий